Субота 25 лютого 2017

Історичний екскурс щодо становлення прав і свобод людини на території України з нагоди святкування 8 жовтня - Дня юриста

 
Указом Президента України від 16-го вересня 1997-го року за №1022/97, професія юриста в нашій країні вперше отримала в національному календарі своє професійне свято – День юриста, ставши основним професійним святом усіх служителів Феміди, що відзначається 8-го жовтня.
Для українського суспільства професія юриста дуже важлива, адже саме зараз, коли відбувається процес розвитку правової держави в Україні, перш за все на правознавче співтовариство покладаються надії і завдання затвердження принципу верховенства права, вдосконалення українського законодавства, посилення правових гарантій захисту різних верств населення і підвищення правосвідомості та правової культури українців.
 
z dnem urista 2015

Права і свободи людини в Україні було юридично закріплено в ряді конституційних законів на різних етапах розвитку нашої держави. Український конституційний процес має давні історичні традиції. Ще в період Київської Русі на вічі укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено в різних редакціях «Руської Правди». Цей документ мав конституційне значення і закріплював та регулював кримінально-правові, цивільно-правові, сімейні, кримінально-та цивільно-процесуальні відносини і встановлював відповідні суб'єктивні права та юридичні обов'язки. Торговельні, житлові, спадкові та кримінально-правові відносини встановлювалися у нормативному договорі поміж Цісарем Турецьким і Військом Запорозьким з народом руським щодо торгівлі на Чорному морі, де закріплювалися відповідні суб'єктивні права і юридичні обов'язки.
У Новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 p., яка, хоч і не розглядала Україну як цілком самостійну державу, водночас встановлювала цілу низку демократичних для свого часу державних інституцій. У ній було закріплено положення, що до обов'язку Гетьмана входило «пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладати надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог... Через це нехай пани Полковники, Сотники, Отамани, Урядники і Виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх урядів чи в їхньому особистому підданстві...».
За часів перебування України у складі Російської імперії суб'єктивні права та юридичні обов'язки людини регулювалися Зібранням малоросійських прав та збірником «Права, за якими судиться малоросійський народ». У цих нормативних актах закріплювалися шлюбно-сімейні, цивільні, кримінально-правові та процесуальні, земельні та деякі інші суб'єктивні права та юридичні обов'язки.
Початок реального конституційного процесу в Україні слід пов'язувати з поваленням самодержавства й організацією у березні 1917 р. Української Центральної Ради. Перший Універсал Центральної Ради започаткував становлення української державності та розглядався як «статут автономії України».
Віхою у розвитку конституційного процесу стало прийняття З липня 1917 р. Другого Універсалу Української Центральної Ради, який можна розглядати як договір про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом у Петрограді. В Другому Універсалі проголошувався намір підготувати проекти законів про автономний устрій України.
Важливим політико-правовим кроком стало прийняття Центральною Радою 20 листопада 1917 р. Третього Універсалу, який проголошував встановлення вже не автономних, а федеративних відносин з Росією. Але така позиція Центральної Ради не знайшла розуміння ні в російського Тимчасового уряду, ні в більшовицької влади, яка відхилила всі демократичні пропозиції України й почала проти Української Центральної Ради воєнні дії. За цих умов 9 січня 1918 р. був прийнятий Четвертий Універсал Центральної Ради, в якому проголошувалося, що «однині Українська Народна Республіка стає самостійною і від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу».
Надаючи перевагу мирним засобам розвитку держави, правової системи, Центральна Рада намагалася встановити в Україні справді демократичний устрій. Про це безпосередньо свідчить текст Конституції УНР 1918 р. Статті 5–20 Конституції закріплювали демократичні права і свободи, а саме: а) громадянські права: на життя, честь і гідність, особисту недоторканність, свободу совісті, таємницю листування, свободи слова, друку, сумління, перемін місця перебування та ін.; б) політичні права: участі в управлінні державою, місцевим життям, участі у виборах державних органів і органів місцевого самоврядування та ін.; в) соціальні та культурні права: на освіту, користування національною культурою та ін.; г) економічні права на працю та страйк та ін. Вона, на жаль, так і не набрала чинності, у день її прийняття в Київ увійшли німці. Почалася доба Гетьманату Павла Скоропадського.
Серед державно-правових актів часів Гетьманщини насамперед слід згадати гетьманську «Грамоту до всього українського народу» від 29 квітня 1918 p., яка скасувала всі акти, прийняті Центральною Радою, у тому числі й Конституцію, проголосила право приватної власності фундаментом культури й цивілізації, цілковиту свободу приватного підприємництва й ініціативи. В той самий день, 29 квітня 1918 p., було прийнято установчий правовий акт під назвою «Закони про тимчасовий державний устрій України», в якому вирішувалися питання «про гетьманську владу», «про віру», встановлювалися «права і обов'язки українських козаків і громадян», у спеціальному розділі «про закони» наголошувався особливий правовий статус цього закону. Йшлося також «про Раду Міністрів і про міністрів», «про фінансову Раду», «про Генеральний Суд».
Після падіння Гетьманату в листопаді 1918 р. до влади прийшла Директорія у складі п'яти членів на чолі з В. Винниченком. Фактично провідну роль у Директорії відігравав С. Петлюра, який пізніше став її головою. Серед правових актів Директорії, що мали конституційне значення, слід назвати Декларацію Української Директорії від 26 грудня 1918 p., закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці, закон про Державну Народну Раду Української Народної Республіки. Особливо слід зазначити, що за доби Директорії було розроблено розгорнутий проект Конституції УНР під назвою «Основний державний закон Української Народної Республіки».
Падіння Директорії на початку 1919 р. і створення українського радянського уряду ознаменувало початок нового етапу в розвитку конституційного процесу в Україні. Радянська Конституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919 p., здебільшого лише повторювала Конституцію Російської Федерації 1918 p., а також положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України на початку січня 1919 р.
Створення в 1922 р. Союзу Радянських Республік і прийняття в 1924 р. Конституції СРСР зумовило необхідність внести в Конституцію УСРР 1919 р. відповідні зміни, пов'язані головним чином з розподілом компетенції між союзною і республіканською владою.
У грудні 1936 p., тобто в самий розпал сталінських репресій, було прийнято нову Конституцію СРСР, проголошену найдемократичнішою у світі. Конституція Української РСР, прийнята в 1937 р. на основі «сталінської Конституції», повністю повторювала її основні положення. В Конституції закріплювалися демократичні політичні, соціальні, культурні та особисті права громадян.
Ліквідація культу особи Сталіна, певне розширення повноважень союзних республік наприкінці 50-х років, декларування того, що Радянський Союз із держави диктатури пролетаріату перетворився на загальнонародну державу, певні кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення у країні відкрито опозиційних рухів – усе це вимагало принаймні косметичних конституційних змін. За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтовано на норми та положення Конституції СРСР 1977 р. Загалом Конституція України 1978 р. не внесла принципових змін у державне й громадське життя України. В ній були закріплені: а) політичні права: обирати і бути обраним, здійснювати управління державою, критикувати державних службовців та ін.; б) економічні права: на працю, на відпочинок та ін.; в) соціальні права: на матеріальне забезпечення, на житло, на охорону здоров'я та ін.; г) культурні права: на освіту, на літературну, художню та наукову творчість та ін.; д) особисті права: на недоторканність особи, житла, особистого життя та ін.
Отже, нормативні документи в Україні, починаючи з Київської Русі, закріплювали певні суб'єктивні права і свободи людини та громадянина. Поряд з правами закріплювалися і юридичні обов'язки.
 
 


 
 
 
 
 
 

Відправити сторінку друзям у соцмережі

Онлайн переклад сайту

Зараз на сайті

На сайті 22 гостей та відсутні користувачі

Банери університету